Печать

Безліч живих, соковитих образів – обмежених міщан і святенників, скнар і манірниць, кмітливих слуг, сміливих і навіть авантюристичних закоханих – створив великий француз Жан Батист Мольєр. Такі його п’єси, як «Міщанин-шляхтич», «Удаваний хворий», «Дон Жуан», «Мізантроп», уже кілька століть не сходять з драматичних сцен світу. Життя самого драматурга й актора оповите легендами й загадками не менше, ніж його творчість. Переплетення сторінок  біографії Жана Батиста Мольєра і колізій його п’єс поклав в основу прем’єрної вистави столичного Театру юного глядача на Липках «Мольєріана» її режисер-постановник та автор сценічної композиції, заслужений діяч мистецтв Росії Костянтин Дубінін.

     Та хоч у центрі спектаклю – великий і непередбачуваний комедіограф Жан-Батист Поклен, зі сценічним псевдонімом Мольєр, час від часу піднімається завіса з портретом іншого класика – Михайла Булгакова. Причини цього сусідства цілком зрозумілі. Це той випадок, коли творчість одного письменника живилася драматургічною спадщиною й ідеями іншого. Михайло Афанасійович багато зробив для того, аби наблизити до сучасників мольєрівський образ і дух, розгадати бодай деякі таємниці митця, який жив і творив у ХУІІ столітті.

     Тож особистість французького митця надихнула російського письменника на цілу мольєріану(до речі, це слово вперше вжив Булгаков), яку склали п’єси «Кабала святош»,  «Дивакуватий Журден» (за мотивами «Міщанина-шляхтича» та інших п’єс французького комедіографа)  і роман «Життя пана де Мольєра». З героями перших двох творів зустрінуться глядачі нової вистави ТЮГу. Вони також побачать сцени з мольєрівських комедій «Удаваний хворий», «Скнара», «Дон Жуан». Таким чином, у постановці поєднано  стилістику комедії-балету французького класика і психологічної драми ХХ століття.

     Можливо, когось здивує таке несподіване словосполучення, як «комедія-балет», але саме такий особливий жанр створив Жан Батист Мольєр,поєднуючи балет, цей улюблений вид придворних звеселянь (у якому сам король і його наближені особи виступали як виконавці), з комедією, що дає сюжетне мотивування окремим танцювальним «виходам» і що обрамляє їх комічними сценами.

     Герої Мольєра – поза часом і країнами. У цьому переконує і зміст цитованих у виставі п’єс, і музичне та хореографічне вирішення. Зокрема, музика Й. С. Баха звучить як у класичному виконанні, так і в сучасних аранжуваннях – у ритмах джазу й року. Тож під її акомпанемент актори танцюють і менуети галантного століття, і модерний танець з його акробатичними елементами. І роблять це дуже злагоджено й темпераментно.

     Своєрідним «каркасом», на який нанизують невеличкі сцени з творів Мольєра, є п’єса «Кабала святош». Тут бачимо відомий прийом «театр у театрі». А отже, кожен актор виконує по дві ролі: у «основному творі» та драматургічних вставках.

     Не дивно, що саме булгаковській «Кабалі святош» відведено провідне місце у сценічній композиції Костянтина Дубініна. Адже  в п’єсі порушено чимало важливих і гострих тем. Це завжди непрості стосунки митця і влади, що намагається його приручити, інтриги за театральними лаштунками. І звичайно, любовний трикутник.

     Ця «геометрична фігура» часто перетворюється на замкнене коло, але в даному разі вона архіскладна. Річ не тільки в тому, що чоловік з посрібленими скронями покохав набагато молодшу від нього жінку, а в тому, що вони надто близькі по крові… А є людські закони, переступати які не дозволено нікому, навіть геніальним.

     Сценографія Катерини Корнійчук візуалізує драму героїв. Важливими елементами сценічного оформлення є двері з намальованими на них театральними ложами. Коли віддана  Мадленапісля 20 років спільного життя з Мольєром залишає сцену і йде в монастир, двері відкриваються ніби в нікуди, а персонажів оточує чорний простір. Лише згодом на «чорному небі» з’являються зірки — символ вірності й самопожертви Мадлени.

     П’єси Михайла Булгакова «Кабала святош» і «Дивакуватий Журден» нагадують про трагізм долі автора, який  перегукується з мольєрівським. Ім’я йому – фатальна залежність від влади.  На сцені чуємо репліку про заборону грати «Тартюфа» у королівському Театрі Пале-Рояль (один знатний маркіз в головному героєві упізнав себе) і згадуємо про перешкоди на шляху двох названих творів російського письменника.

    «Кабалу святош», яку поставили у МХАТі 1936 року, після семи успішних спектаклів негайно зняли з репертуару через критичну статтю в газеті «Правда». Образ Людовіка ХІУ  видався радянським схоластам натяком на товариша Сталіна.

     Що ж до «Дивакуватого Журдена», то незважаючи на те, що Булгаков значно пом’якшив сатиричну загостреність персонажів (порівняно з оригіналом), п’єсу за життя автора не публікували й не ставили.

     Нині у виставі ТЮГу на Липках «Мольєріана» глядачі мають нагоду долучитися до творчої скарбниці обох визначних драматургів. Тих, хто не сприймає осучасненої класики, хочу порадувати: у постановці звучать оригінальні тексти, а костюми, реквізит, інші сценічні атрибути занурюють нас в атмосферу епохи, зображеної в творах.